Поезія надихає, звеличує, окриляє

ЛІТЕРАТОР-ВЕТЕРАН ОЛЕКСІЙ СОЛОМІЦЬКИЙ

Олексій Лукич Соломіцький народився 20 березня 1929 року в селі Кримка Первомайського району Миколаївської області. Після десятирічної школи закінчив військове льотне училище льотчиків-бомбардувальників далекої дії. Служив у військових частинах. В 1954 році за станом здоров’я звільнений у запас. Після закінчення Одеського державного університету працював учителем, літературним працівником газети «Одеський політехнік», інспектором шкіл Черкаського обласного відділу науки та освіти, вихователем у гуртожитках кооперативного та фінансово-економічного технікумів, завідуючим відділенням Черкаського фінансово-економічного технікуму.

О.Л. Соломіцький не був на передовій, не ходив у бойову атаку, але був свідком страхітливих подій. Коли почалася війна, йому було лише 12 років. Згідно з Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» він є ветераном війни. Щороку зі святом Перемоги його вітають студенти і викладачі Черкаського інституту, де він працював довгий час.

О.Л. Соломіцький – автор добірки оповідань та гуморесок, включених до збірки «Вітрила наших мрій», книжок «Жменя сміху — дітям на потіху», «Таємниця старого кургану», «Пастка», «Страшна помста», «Смішинки для Максима та Маринки», «Шлях у безсмертя», «За трьома зайцями» та багатьох публікацій у республіканській, обласній та місцевій періодичній пресі.

Член літературно-мистецького об’єднання імені Василя Симоненка. Член клубу незалежних українських письменників «Оратанія».

У 1998 році в Черкаському видавництві «Відлуння» вийшов захоплюючий роман «Страшна помста». В основі сюжету – загадкова історія кохання і злочину. Переповнені особливою любов’ю до людей, життя і природи вірші О.Л. Соломіцького зібрані у книзі «Наодинці з природою» (2008). У переважній більшості вірші збірки пейзажні, інтимно-ліричні, позначені легким щемом за пережитим, навіть у назвах віршів відчувається невисловлена туга, журливе споглядання природи: «Осінній вальс», «Ностальгія», «Рожевий світанок»…У низці віршів про пори року поетичні роздуми автора відбивають душевний стан, де образи-символи наділені змістом людського буття. І хоч у всякому віці є свої принади, та з’являються поруч із осінню мінорні ноти зими.

О.Л. Соломіцький щоденно в пошуках гарного слова, творчість черпає з життя: майже всі твори написані в Головківці та на сюжети з життя її мешканців. Завдяки словесній витонченості, письменник дає відчути читачам усю глибину почуттів героїв, життєву ситуацію, філософське осмислення суті людського життя на землі. Такі твори може дарувати нам, читачам, лише людина особливо чутлива і спостережлива, людина, в якої душа переповнена любов’ю до людей, життя і природи.

Письменник захоплює читачів не лише глибиною думки, а й психологічним проникненням у внутрішній світ персонажів. У романі «Скривджені долі» душевний стан героїв передано з особливим осмисленням суті людського життя на землі. Невеликий за обсягом твір відгукується у серці невимовним щемом, почуттям милосердя та бажанням врятувати себе й інших від збайдужілості та черствості.

В 2009 році побачив світ роман «Холодноярські соколята», написаний на основі численних архівних матеріалів, історичних фактів та художнього вимислу, без якого не обходиться будь-який художній твір. Героїчна боротьба українського народу за своє національне визволення породила тисячі героїв, серед яких було багато підлітків. Чимало молодих звитяжців було і в роки Холодноярської республіки. Цей роман О. Соломіцького може бути поставлений у ряд тих прозових творів, котрі правдиво висвітлюють українську історію.

Автор порадував широкий читацький загал виходом у світ пригодницького роману «Сансі». Сансі – дивовижний діамант, котрий, за переказами, мав магічну силу – талісман щастя і достатку. Та історія розпорядилася так, що тому, хто ним володів, цей коштовний камінь приносив біду. Автор приводить читача до думки, що кожна людина може бути щасливою тільки у щасливому і вірному коханні, у взаємоповазі і взаєморозумінні.

Книги Олексія Соломіцького, подаровані автором, зберігаються у фонді бібліотеки Черкаського інституту. Працівники бібліотеки висловлюють йому щиру подяку за подаровані книги, що побачили світ останнім часом: поезії та роздуми «Кайдани порвали, Тарасе?», гумористичні оповідання «Сміх крізь сльози», роман «На перехрестях життя», збірка п’єс «За трьома зайцями».

І нині в свої 83 Олексій Лукіч у творчому пошуку. А вдячні читачі чекають на нові книги.

Інститут переймається долею літератора-ветерана, популяризує його творчість через організацію виставок його книг, творчих зустрічей зі студентами, висвітлення його творчіого шляху у ЗМІ.

БАНКІР І ПОЕЗІЯ

Любов Василівна Рисятова (Капля), успішний банкір, випускниця Черкаського інституту 1976 року, коли він ще був Черкаським фінансовим технікумом Будбанку СРСР.

Л.В. Рисятова відома також як автор поетичних збірників під літературним псевдонімом Любові Зоряної.

Л.В. Рисятова – досвідчений фахівець, має великий стаж роботи в банківській сфері, зокрема на посаді першого заступника директора Черкаської дирекції «Раффайзен банк Аваль», володар «Золотої відзнаки АППБ «Аваль», член Української академії наук.

Наша видатна землячка народилася 4 грудня 1957 р в мальовничому селі Синьооківка Золотоніського району. Поет, прозаїк. Автор збірок «Вічність голосу», «Стежками пам’яті», «Душа любові», «Чотири крила». Пише твори і для дітей, на що спонукало її народження у 2004 р. онучки Катрусі. Вийшли друком дитячі книжечки: «Рідній зіроньці Катрусі», «Дванадцять місяців», «Загадок жменька для діток маленьких», «Киці і котусі – зіроньки Катрусі», своєрідний «моральний путівничок» – «Етика маленького українця».

Творчості Зоряної Л. притаманні ліризм і душевність, вона оспівує любов, добро, красу і святість. Мелодику творів Зоряної відчуває і багато композиторів (Наталія Саух, Олександр Бабенко, Андрій Збандута, Ігор Поклад ), тому багато її віршів стали піснями.

Л.В. Рисятова бажаний гість у Черкаському інституті, вона завжди готова до спілкування зі студентською молоддю та допомогти порадами щодо майбутнього працевлаштування, зокрема, як треба поводитися під час бесіди при прийомі на роботу. Адже такі, здавалося б, дрібниці, як правильно привітатися при зустрічі, представитися, чітко викласти мету свого візиту, а на завершення зустрічі подякувати за приділену увагу, насправді мають дуже важливе значення, оскільки створюють приємне враження про людину.

Людмила Василівна навчає студентів правилу «дванадцяти слів». Воно вимагає, щоби під час зустрічі з керівником подати про себе інформацію не більше, ніж дванадцятьма словами. У цьому випадку принцип «Стислість – сестра таланту» працює бездоганно, і той, хто вміло користується цим правилом, відчутно виграє.

Особливу увагу Любов Василівна акцентує на веденні органайзера. Хай то буде записник звичайний чи електронний. Головне, щоби все заплановане виконувалося неухильно. Тільки тоді людина буде успішною.

Л.В. Рисятова щиро і відкрито говорить не лише про роботу в банку, а й про особисте життя, не соромиться розповідати навіть про свої помилки. З особливим теплом згадує вона роки навчання в нашому навчальному закладі, викладачів, які надали якісні знання та були справжніми духовними наставниками. З великою любов’ю говорить вона про свою сім’ю та її наймолодшого члена – онучку. Слухати все те з вуст високоорганізованої дієвої людини завжди повчально і цікаво.

Відлуння поклику душі

Л.С. Якубова, провідний бібліотекар Черкаського інституту

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.